Рашизм як гібридна тоталітарна ідеологія путінського режиму

Українці часто вживають слово «рашисти», називаючи ним російських військових, російську владу або ж простих росіян, які підтримують війну проти України. Дослідивши етимологію цього терміну, можемо стверджувати, що воно набуло популярності та поширилося за початку війни Росії проти Грузії у 2008 році, та остаточно закріпилося в українському контексті у 2010 завдяки журналісту, політологу Остапу Кривдику. Він визначив рашизм як ідеологію й практику правлячого режиму російської федерації, яка базується на ідеї зверхності «російських співвітчизників», їхньої «особливої цивілізаційної місії», антидемократизмі й неоколоніалізмі радянсько-імперського типу.

Згодом цей термін почали використовувати науковці, політологи і журналісти. Зокрема, американський історик Тімоті Снайдер, який написав кілька статей про рашизм. У серпні 2025 Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про засади державної політики національної пам'яті Українського народу», в якому вперше на законодавчому рівні визначено «рашизм» як гібридну тоталітарну ідеологію, що поєднує російський шовінізм, імперіалізм та практики комунізму і нацизму. Цей документ є логічним продовженням законів 2022 року в яких визначено Росію державою-терористом із тоталітарним неонацистським режимом та Постанови Верховної Ради України 2023 року. Введення поняття «рашизм» у законодавче поле і в освітні програми МОН України підтверджує доцільність використання зазначеного терміну для означення маніпулятивної популістської ідеології та практики російської федерації.

Серед науковців та політологів точиться дискусія «Чому не нацизм чи фашизм, а саме рашизм?». Тімоті Снайдер вбачає в ідеології нинішнього російського військово-політичного керівництва ознаки нацизму, такі як культ вищості нації, та фашизму, як міф про золоту епоху імперської величі. Порівняння ознак тоталітарних режимів подані істориком Анатолієм Полянським у підручнику з всесвітньої історії з ознаками рашизму, переконує нас в тому, що рашизм не можна чітко віднести до жодної з зазначених ідеологій. Рашизм, як зазначає Володимир В'ятрович: «це якраз суміш нацизму, фашизму, совєтського комунізму, російського імперіалізму, частково радянського комунізму, російської православної ідеології та російського шовінізму.

Іншим контраверсійним питанням постає «Чому не путінізм?» Хоча рашизм почав формуватися на початку 2000-х із приходом до влади у росії путіна, його все ж не варто пов'язувати винятково з його прізвищем за аналогією зі сталінізмом чи маоїзмом. Звузивши проблему лише до особи російського диктатора, означає, що після його відходу всі, хто здійснював злочини, стануть невинними. І таке визначення було б не тільки недостатнім і помилковим, а й навіть небезпечним. Про це слушно зауважив Ігор Соловей: «Рашизм може пережити Путіна і навіть позбутися своєї «ікони» як токсичної чи такої, що не виправдала сподівань. Від цього він не стане меншою загрозою для світу. Навпаки, так він зможе приспати пильність, готуючись до нового витка агресії».

Головне завдання для України зараз — донести до світу, що ідеологія рашизму загрожує не лише Україні. Адже вона несе в собі нехтування міжнародно-правовими нормами, а це своєю чергою загрожує завоюванням інших країн чи їхніх окремих територій і вставленням там авторитарних режимів.

«Російська Федерація залишається багатонаціональною імперією. Допоки вона зберігатиметься в такому форматі, як зараз, вона буде загрозою і для України, і для цілого світу. І дуже важливо, щоб ми вели діалог про те, що Росія в нинішній імперській формі має зникнути з політичної мапи світу, а на її руїнах мають постати незалежні національні демократичні держави поки що поневолених народів» — Володимир В'ятрович.

Проведене нами дослідження ідентифікувало важливі тенденції трансформації суспільних настроїв українців у контексті триваючої російсько-української війни. Порівняння даних опитування жовтня-листопада 2025 року з результатами соціологічної групи «Рейтинг» 2024 року підтверджує: українське суспільство продовжує рух у бік послідовної дерусифікації, зміцнення власної історичної пам'яті та формування стійкого імунітету до російських ідеологічних наративів.

По-перше, помітним є різке зниження ностальгії за радянським минулим і критичне ставлення до символів та історичних наративів, які десятиліттями використовувалися для утримання України в орбіті російського впливу. Декомунізація й дерусифікація отримують майже одностайну підтримку опитаних, що вказує на глибоку трансформацію колективної свідомості та зростання запиту на національну ідентичність, вільну від радянсько-імперської спадщини.

По-друге, результати показують високий рівень суспільного консенсусу у питанні засудження російської агресії та її ідеологічного підґрунтя. Визнання дій російських військ як геноциду, підтримка заборони російських військових символів, а також визначення політичного режиму рф переважно як «рашистського» свідчать про усвідомлення українцями небезпеки, яку становить сучасна російська держава.

По-третє, змінилося ставлення до різних груп росіян. Якщо до російськомовних українців респонденти ставляться значно нейтральніше, то ставлення до громадян рф, а особливо до росіян-мешканців окупованих територій, різко погіршилося. Це доводить, що мовна приналежність не визначає лояльності – російськомовні українці не підтримують росію й переважно поділяють проукраїнську позицію. Таким чином, використання мовного питання російською пропагандою як виправдання агресії повністю спростовується реальними настроями суспільства.

Отже, результати дослідження підтверджують глибоку і незворотну трансформацію української ідентичності. Українське суспільство дедалі чіткіше дистанціюється від росії та її імперських ідеологічних наративів, натомість консолідується навколо власних історичних цінностей, національних героїв та символів.

Узагальнюючи наведені наукові підходи, можна ствердити, що поняття «рашизм» сформувалося як реакція на еволюцію сучасного російського політичного режиму, який поєднав у собі риси тоталітаризму, імперського реваншизму й неофашизму. Багато дослідників наголошують, що саме Україна стала головною мішенню цієї ідеології та водночас ключовою силою, здатною її зупинити.

Молодь має стати найактивнішим учасником протидії агресії росії, як на полі бою, так і через надання гуманітарної допомоги, волонтерства і, особливо, сприяти формуванню україноцентричної позиції, національної ідентичності, розвитку критичного мислення та внутрішньої стійкості. Для цього ми спланували і активно проводимо просвітницьку кампанію «Реальна історія: спростовуємо міфи» в ході яких розвінчуємо російську пропаганду, розкриваємо фальшиві ворожі інформаційні вкиди, виховуємо патріотичні почуття, ґрунтуючись на історичній пам'яті.