Творчість ліцеїстів

Ця невеличка добірка моїх віршів складена для поетичного вечора, що проходив у Пряшеві, Словаччина 24.10.2025. Організатором була культурна платформа «Nové Tváre», заснована на базі українсько-русинського культурного центру в Пряшеві. У заході брали участь шість молодих українських поетів, включаючи мене.

Це свідчить про організацію культурного руху серед української діаспори.

Святослав Артімонов

Цей вірш - коментар на верлібр Андрія Любки «Головне дожити до вересня».

Невже чекання певного моменту в житті справді може принести щастя?

А якщо вересень виявиться тінню, Прохолодою сходового майданчика? Якщо все буде повторюватися знову По руху трамваїв у великому місті?

Якщо залишаться лише спогади, Тільки порожні очі на фотоплівці? Якщо буде нудити після пʼятої цигарки? Якщо поезія Рильського не рятуватиме?

Якщо на папері знову постане «якщо»? І знову доведеться перебігати вулиці, Уникати мости, кавʼярні, книгарні. Знову плакати, кричати, замовкати,

Думати, що всі надії марні. Блукати серед снігів, Серед грубого шовку землі,

Завʼязавши твій шарф навколо шиї - Це як завʼязати мотузку, але зі спогадів. Памʼятати друзів із телефонної книги, Нерозбірливий шрифт твоїх листів

І свою холодну відповідь: «Я не вмію писати, пробач. Нам ще стільки терпіти невдач». Та солодше за все - це рвати волосся,

Кидати папери, ламати ручки. В агонії кричати, викручуватись… Замовкати, коли пишеш влучно. Знову помічати твоє волосся,

Що згубилося у моєму ліжку. Знову з спросоння марити ніжно Про ті вечори, про липневе сонце, Потоки свідомості, тістечка -

Це мов читати Пруста, але навмання. Знову плакати, вести щоденник, Карати себе за кожну фразу, За кожне «якщо» і «тоді».

Розчиняти цукор в холодній воді. Але й говорити, незмінно і стало, Може криво, може й невдало. Чекати весну, чекати перші проліски.

І співи пташок, мов колискові, Що заграють, розтоплять, розкають.

Це вірш про свободу вибору: залишитися чи втекти, битися чи ховатися, приймати життя як дар чи покарання.

Втеча з Ольвії

Тікаймо з лож і позолоти У дельту срібного Дніпра. Нехай здійметься форум проти, В хітонах пещена товпа.

Лиш нам байдужі ці прокльони, Лиш нам відкрито далину, І так приємно баритони Зефір складає на льоту.

І бавить думку скитський степ, Ота неясність чарівна. І тут я входжу, мов адепт, У храм незнаного чола.