Роздуми першокурсників про перші тижні навчання в ліцеї

Для людини, особливо молодої, невід’ємним атрибутом життя є постійний пошук – справи на найближчий час, а відтак – пошук життєвого успіху, який ще ледь-ледь видніється на овиді, але вже породжує віру, мрію, інтерес…

Щороку до ліцею приходять десятки молодих людей, більшість із яких керовані амбіціями та планами. 2026 рік став рекордним за 30-річну історію ліцею: його колектив поповнився 96-ма новими учнями, які обрали наш заклад, ми віримо, що з однією глобальною метою – вчитися. А супутні цілі (дружити, закохуватися, любити) неодмінно додадуться, тому що «клімат тутешній на любов сприятливий».

Вони всі різні, досить сказати, що серед них більше 30 відмінників, але й ті, хто не приніс із рідної школи свідоцтва з відзнакою, ми віримо, мають значний потенціал – науковий, академічний, творчий, гуманістичний, — щоб стати гідними ліцеїстами, а в 2028 році – успішними випускниками.

А які вони в ці перші тижні в ліцеї: допитливі, розгублені, іронічні, скептичні, наївні – в пошуках себе, розвитку своєї індивідуальності. У своїх есе на уроці української мови десятикласники відверто поділилися своїми роздумами. Найяскравіші з них пропонуємо вашій увазі, звісно, під новими іменами.

Я в ліцеї. Шукаю себе

Я не можу сказати, що вже знайшов себе. Навіть навпаки – чим більше навчаюся, читаю й пробую щось нове, тим більше розумію, скільки всього ще цікавого. Зараз я навчаюся в 10 класі, і для мене цей час пов’язаний не лише з навчанням, а й із постійним пошуком себе.

Найбільше мене захоплює математика, фізика та хімія. Математика подобається мені своєю логікою. Я можу довго розбирати одну складну задачу, шукати інший спосіб розв’язання, доводити те, що спочатку здається очевидним. Навіть коли задача вже розв’язана, я думаю, чи можна знайти кращий спосіб або побачити в ній щось більше.

Фізика для мене – це можливість побачити, як математичні ідеї працюють у реальному світі. Мене особливо цікавлять механіка, електродинаміка та складні олімпіадні задачі. Подобається, коли за формулою стоїть закономірність, яку можна зрозуміти й пояснити.

Хімія захоплює по-іншому: цікаво спостерігати, як речовини взаємодіють, чому мають певні властивості та як теорію можна перевірити на практиці.

У той же час я не обмежуюся лише наукою. Мене цікавлять нові технології, штучний інтелект. Я вивчаю німецьку мову, люблю насолоджуватися гарною музикою. У командних проєктах мені важливо не тільки висловити свою думку, а й зрозуміти інших та разом знайти рішення. Іноді одна випадкова тема захоплює мене настільки, що переходжу від одного посилання до іншого й через кілька годин опиняюся зовсім не там, звідки починав. Напевно, саме допитливість найбільше мене характеризує.

Іноді я думаю, що маю занадто багато різних інтересів. Хочеться розібратися і в математиці, й у фізиці, і в хімії, і в технологіях, не втрачаючи інтересу до інших речей. Через це важко відповісти на запитання: «Ким ти хочеш стати?». Цього я ще не знаю, не знаю, яку професію хотів би обрати і чи буде це один із напрямів, які мене цікавлять зараз. Але, мабуть, і не обов’язково вже сьогодні мати остаточну відповідь.

— Марко Допитливий

У сучасному світі перед молодою людиною відкривається безліч можливостей, але разом із ними виникає важливе питання: ким я хочу стати та в якому напрямку хочу розвиватися? Цього року я змінила заклад освіти і перейшла до старшої школи. А отже, вступ до закладу вищої освіти вже не за горами, тому мені потрібно поступово прийти до кращого розуміння себе, своїх здібностей та інтересів. Я вважаю, що Білоцерківський академічний ліцей «Мала академія наук може допомогти мені в цьому пошуку.

По-перше, навчання в ліцеї допомагає краще оцінити власний рівень знань і зрозуміти, над чим ще потрібно працювати. До переходу в ліцей я думала, що досконало володію математикою. Проте, зіткнувшись зі складнішими завданнями, зрозуміла, що маю певні прогалини. Для мене це стало не розчаруванням, а можливістю побачити свої слабкі місця, закрити їх і в результаті досягти ще кращого рівня знань.

По-друге, ліцей дає можливість пробувати себе в різних видах навчальної діяльності та поступово визначити власні інтереси. Тут є можливість брати участь в олімпіадах, конкурсах, проєктах та інших заходах, навіть якщо я не планую займатися науковою роботою в Малій академії наук. Сама наявність таких можливостей змушує замислитися, що саме мені цікаво і в чому я хочу розвиватися. Адже іноді зрозуміти, чого ти хочеш, можна лише після того, як спробуєш щось нове.

Отже, пошук себе – це не обов’язково одразу визначитися з майбутньою професією. Це процес, під час якого людина пізнає свої сильні і слабкі сторони, пробує нове та поступово формує власні цілі. Для мене Ліцей став саме таким етапом. Я ще не можу сказати, що повністю знайшла себе, але вже краще розумію, над чим мені потрібно працювати й куди рухатися далі.

— Ганна Розважлива

Три тижні тому я переступав поріг ліцею з єдиною думкою: «Як складно мені тут буде». Сьогодні я вже ловлю себе на думках, що не так це і складно, а деяких уроків я взагалі з нетерпінням чекаю.

Двадцять перше вересня, а я досі пам’ятаю, як першого вересня прийшов до Ліцею «МАН». Ті перші миті були такі трепетні. Передчуття цього нового етапу життя перехоплювало подих. Перейшовши рубіж, я розумів, що це новий ритм, нові люди, нова обстановка, проте допоки не проходив до ліцею три тижні, не зовсім розумів, яким насправді буде моє життя. Перші дні були суцільними адаптаційними випробуваннями на фонове переосмислення, суттєвий вихід із зони комфорту, зламані стереотипи.

Коли йшов до ліцею, вперше на уроки, нервував, очікував суворі вимоги, недосяжність певних знань, переживання, що не матиму вільного часу для моїх улюблених занять. Чи нервував я через те, що не знайду тут собі однодумців, друзів? Відверто кажучи ні! Я завжди знаходив собі людей зі спільними інтересами і завжди знаходив спільну мову з будь-якою людиною. Власне, як і сталось, спільну мову тут знаходжу з усіма, проте чи є серед них ті, кого я б у майбутньому хотів називати «мої найкращі друзі»? Маю сумніви.

Я ніколи не терпів людей поверхових, тобто таких, з якими розмова впиралась у стелю після тем про хобі, пліток про когось і примітивного обговорення комп’ютерної гри, про яку я навіть вперше чую. Ідучи до ліцею, знаючи, що в моєму класі більша частина відмінників, я очікував побачити й зустрітися з десятками інтелігентних, розумних та глибоких, або хоча б не примітивних людей. Але вочевидь, оцінка в табелі зовсім не робить людину цікавим співрозмовником.

Словом, напевно, найбільші і найщиріші враження у мене склались від моїх однокласників, тому продовжу про них. Чи уявляв я, що в 10 класі якісь діти можуть насміхатися над іншими за те, що ті пишуть грамотно? Мені це здавалось крайнім рівнем деградації, але, знаєте, напевно, все ж чоловік, що вживає у своїй мові слова «обізатєльний», «розщитувать», «лібо» (або) та «врядлі» справді може себе так поводити. Про насміхання з людини за те, що вона просто вийшла до дошки пояснити щось вам, чи що в їдальні з’їла дві тарілки супу., я не говоритиму. А ще виявляється, пропускати дівчат та жінок вперед та поступатись їм місцем у підвалі зараз не в моді, тому всі щиро дивуються, коли я так роблю.

Розкажу про інше, інакше це есе можна буде сміливо назвати «Враження від однолітків», а не від ліцею.

Отже, навчання насправді виявилось цікавим. Часом захопливим, часом незрозумілим , дивним, часом складним, а іноді в задоволення. Іноді відверто думаєш, як пришвидшити плин часу, а іноді нестерпно шкодуєш, що він біжить так швидко. Інколи сидиш, замріяно слухаєш лекцію, закохуєшся в предмет, бо вчитель уже з перших уроків прищепив тобі любов до цього, а іноді слухати лекцію стає якось нудно, сіро, ніяк. І все це створює такий незвичний для мене контраст між складним, але цікавим і легким, але нудним – і воно постійно може змінюватись.

Якось сидів-нудьгував у себе за робочим столом, роздумував над певними речами: перше – як так сталось, на більш цікаві предмети виділяють менше годин, ніж на менш цікаві. Потім усвідомив, що «цікавість» — поняття суб’єктивне. Друге – чому в їдальні такі малі порції? Мене це дійсно непокоїть, бо поївши в їдальні те, що там було, після шостого уроку я вже знову голодний.

Словом, ліцей не виправдав моїх очікувань. Але! Ліцей мене не розчарував анітрохи. Навчання тут – це мій свідомий вибір, і я не шкодую про нього.

Я дещо розчарований своїми однолітками. Але це ніяк не впливає на мене та моє навчання. Деякі вчителі мене справді здивували, приємно здивували – і я тепер радо приходжу на їхні уроки. Розташування ліцею хороше, хоч і добиратись мені до нього хвилин сорок, будівля невелика, компактна і затишна, підвал теплий, часом аж занадто, що буває важко дихати, їжа смачна, але все ж був би радий додатковому кусню м’яса чи ще одній котлеті.

І взагалі, сподіваюсь, ліцей допоможе не лише скласти НМТ, а й дати мені все те, за що в подальшому житті я йому дякуватиму. Очевидно, всі сто відсотків моєї успішності в житті можна розподілити на мене, близьких, кохану людину, але заклад освіти має значення, чи не так?

— Андрій Дошкульний