Проблема національної ідентичності як чинник вразливості суспільства та держави

«Шляхетність, мудрість, відвага — три основні прикмети володарського класу… Шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не злякаєш» Д. Донцов

Історія українських земель сягає глибини тисячоліть. На наших теренах виникали, розквітали та змінювалися різні державні утворення. З часів козацької революції середини ХVІІ ст. була очевидною та незаперечною можливість українства творити свою державу. Проте існування такої самостійності українських земель не задовольняло сусідів, які здійснювали експансіоністську політику, – зокрема Московське царство, Річ Посполиту та Османську імперію.

Упродовж сотень років Російська імперія намагалася розчинити українців у російському середовищі, проводячи політику асиміляції та створюючи для цього відповідні умови (заборона навчання, друку, театральних вистав українською мовою, навіть ввезення з-за кордону українських книжок).

Перебуваючи тривалий час у складі інших держав та не маючи власної державності, багато поколінь українців зазнавали руйнівного духовного впливу. Українців намагалися полонізувати, онімечити, а ще більше – русифікувати, зробити їх малоросами з почуттям меншовартості. Такі дії поступово розмивали в українцях національну ідентичність, а «націоналістів», які боролися за відродження власної державності, влада вважала «ворогами народу», «буржуазними націоналістами». Їх нищили фізично і психологічно, а доля багатьох із них і донині невідома.

Українська національна ідентичність – феноменальне явище. Її в українцях намагалися віками вбити, а вона живе й сьогодні, бо українці-націоналісти зі зброєю в руках захищають здобуту незалежність.

Російсько-українська війна триває вже понад 11 років. Вона поклала на вівтар свободи життя найкращих, мужніх, нескорених. Але війна для українців – це не лише фронт, це й тил. Разом ми стоїмо – разом переможемо, — каже народна мудрість, яка й досі актуальна. Під час війни надзвичайно великого значення набуває поняття «тилу» та вміння тих, хто перебуває в тилу, належно виконувати свої обов'язки: тримати економіку, продовжувати освітні процеси, займатися волонтерською діяльністю, підтримувати бойовий дух.

Як казав ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов: «Доки люди б'ються за свій ідеал, хоч би й помиляючись інколи, хоч би й падаючи, — вони непереможні. Вони встануть, як тільки повірять знову: можемо перемогти! В ім'я свого ідеалу, навіть повалені на землю, навіть під чоботом щасливого переможця – встанемо. Зрікаючись його – ніколи». Національно свідомі громадяни ніколи не допустили б, щоб на нашій землі володарював внутрішній ворог (колабораціоніст, корупціонер, зрадник державних інтересів), який своїми діяннями віддаляє перемогу.

Отже, сформована національна ідентичність має бути цінною якістю кожного українця.

З метою вивчення реального стану сформованості національної ідентичності нами було досліджено вибірку генеральної сукупності випускників 9-х класів двадцяти двох закладів загальної середньої освіти Білоцерківської територіальної громади. Аналіз результатів анкетування показав доволі тривожну тенденцію: національна ідентичність сформована далеко не у всіх респондентів, а глибоке розуміння її сутності притаманне лише частині опитаних. Доводиться констатувати, що не кожен учень усвідомлює, що саме українська мова є кодом нації та ключовим чинником збереження ідентичності. Окрім того, не всі опитані пишаються своїм українським походженням та громадянством, а відчуття повної відповідальності за майбутнє своєї Батьківщини має лише половина респондентів.

Багатовікова бездержавність та асиміляція залишили свій слід, який відчувається й досі. Інтерпретація отриманих результатів дослідження дає підстави зробити однозначний висновок: однією з ключових проблем сучасного українського суспільства є етнічна індиферентність. Ця байдужість, невизначеність та брак усвідомленої відповідальності за долю країни є тим внутрішнім чинником, який послаблює нас перед зовнішньою загрозою. Тому формування свідомого українця сьогодні є завданням державного значення, від виконання якого безпосередньо залежить збереження України як держави.