Ліцейські події

Напередодні свята — Дня ліцею, — ми переглядаємо щорічну історію нашого "другого дому". Це вражаюча картина: тисячі випускників, складна географія їхнього перебування, найнесподіваніші успіхи й досягнення, неочікувані види зайнятості й ще багато відкриттів про світ і людей у ньому.

Але серед нас ще є ті, хто має вигляд найстабільніших, найвірніших, найвідданіших ліцею людей. Це наші ветерани. У них ми взяли інтерв'ю.

Михайло ЯРЕМЕНКО

• Михайле Григоровичу, як виникла ідея створення в Білій Церкві ліцею?
• У 1995 році на міській педагогічній конференції було підняте питання про створення закладів нового типу в місті Біла Церква. Тому що вже з проголошенням Суверенної Незалежної держави в Україні почали створюватися такі заклади, як ліцеї, гімназії, колегіуми. І от у 1995 році, у жовтні, начальник управління освіти і науки Олександр Борисович Олійник звернувся з пропозицією, що можна зробити ось тут, на вулиці Павліченко, 30, де зводилася будова незрозуміло якого призначення. Я запропонував, що на цьому місці може бути заснований ліцей. От мені й доручили: якщо ви так бачите, то, будь ласка, приступайте. І вже в листопаді 1995 року я був призначений директором ліцею. Упродовж одного року ми сформували всі плани, добудували це приміщення і сформували саму концепцію розвитку нашого закладу як державного ліцею. Чому державний ліцей? Тому що в місці Біла Церква вже рік працювали два приватні заклади освіти. Це «Просвіта» і «Свічадо», які досить-таки потужно про себе заявили. І щоб наголосити на тому, що ми не є приватним закладом, дійсно назвалися першим Державним ліцеєм міста Білої Церкви. Першого вересня 1996 року ми почали набирати наших перших учнів. Оскільки приміщення було ще не завершене, будівництво тривало, то ми розпочали навчання в приміщенні школи № 3 в другу зміну, а в першу зміну приходили сюди, допрацьовували те, що було ще не завершено. А вже 15 листопада все було готове для початку роботи. Тому 15 листопада було призначено день відкриття нового закладу. На відкриття до нас завітали гості не тільки з Білої Церкви, Київщини, а й навіть із Казахстану. Якраз у цей час проводилися дні казахської культури в Україні, і делегація прибула на свято. Тому саме 15 листопада стало Днем ліцею, і з того часу ми традиційно відзначаємо цей день.

Володимир ТЕРЕХОВ

Володимире Франковичу, що найзначнішого, найдорожчого живить Вас на шляху в 29 років?

• У Лесі Українки є такий триптих - "Що дасть нам силу?". Із трьох різних за змістом творів випливає одна ідея: силу дасть віра. Ось так і ми, 15 однодумців, у серпні 1996 року на подвір'ї школи №3 повірили в ясність ідеї, досконалість думки, благородство перспектив і в світлу долю нового, без аналогів у місті, формування — ліцею. Від концепції, статуту до чіткості та ясності завдань ми йшли роками. Збудували заклад для дітей, де їм було комфортно й затишно, хоч не завжди легко й просто. Але вони долали, досягали, перемагали і всюди прославляли ліцей. А що мене тримає в цих стінах так довго? Відповідь проста: любов. Бо ліцей — це не тільки стіни, а й люди, які варті твоєї любові й самовіддачі. Вітаю зі святом усі 28 поколінь випускників і всіх колег, усіх, хто ще працює й уже на заслуженому відпочинку! Многая літа ліцею і його людям

Тетяна БІЛОПОЛЬСЬКА

• Тетяно Василівно, ми знаємо, що в новому колективі Ви були наймолодшою. Як Вам працювалося серед таких поважних та авторитетних колег?
• Коли я потрапила до ліцею, склад колективу був фактично набраний. Якщо чесно, було страшно від того, що я опинилась серед таких поважних та авторитетних фахівців. Але з часом мені стало дуже затишно, тому що всі колеги виявилися милими людьми.

Євгенія ГРАБОВСЬКА

• Євгеніє Дмитрівно, серед тих трудових колективів і робочих місць, де Вам довелося працювати, наш ліцей і його люди - це Ваше найдовше знайомство й досвід. Що найбільше запам'яталося Вам з історії ліцею?
• Як аналізую свій досвід, то моя трудова книжка закінчилася тут. Останній запис у ній 29 років тому – це наш ліцей. Перше, що запам'яталось, коли мене Михайло Григорович у телефонній розмові запросив на роботу до ліцею. Я дуже хвилювалась, бо його не знала особисто, і коли переступила поріг нашого закладу, мене зустрів Михайло Григорович, дуже доброзичливо, провів екскурсію, а я запитала, чи не ризикує він, не знаючи мене. Він просто сказав: я вірю. Далі я зустріла тут Володимира Франковича й Ларису Ісаківну. Це були мої колеги, яких я знала до ліцею. Запам'яталась їх така тепла зустріч, це були мені найрідніші люди. Це перше, що запам'яталось і що вирішило мою професійну долю. Запам'ятались перші учні, перша зустріч з ними. Це були такі патріоти ліцею, яких просто неможливо забути. Їхні імена в історії ліцею назавжди, і в моєму серці.

Неля КОВТУНЕНКО

• Нелю Миколаївно, працівники сфери громадського харчування часто змінюють місце роботи, особливо в наш час, коли відкриваються приватні кафе й ресторани. Що Вас утримує в ліцеї вже майже три десятки років?
• Я була молода, і тоді хотілося бути серед дітей, у колективі, а тепер що - змінювати місце роботи? Та й до дітей звикла, до цих людей, до цих стін, до свого робочого місця. Коли піду на пенсію – то звідси. Михайло Григорович брав мене в ліцей, коли мені було 23 роки, я прийшла, і, як виявилось, мабуть, назавжди.

Лариса ПОДОЛЬСЬКА

• Ларисо Іванівно, поділіться спогадами, як Ви вперше прийшли в ліцей і як потрапили сюди на роботу?
• У серпні 1996 року на подвір'ї школи №3 проводились збори вчителів та учнів, які були відібрані (найкращі) працювати й навчатися в ліцеї, бо сам ліцей ще не був добудований. Я привела свою доньку записати в 9-й клас. А мої подруги, вчителі Замкова Людмила Петрівна та Редько Олена Миколаївна, запропонували мені теж працювати в ліцеї. Поговорили з директором, і я залишилась. І ось уже 29 років працюю тут, і жодного разу не пожаліла про це, а навпаки, - щаслива, що так склалося. Я ніби потрапила в хорошу сім'ю, де тобі раді, де тебе підтримують, допомагають.

Тамара ПАЩЕНКО

• Тамаро Вікторівно, Ви наймолодша вчителька й зовсім недавно прийшли на роботу в ліцей. Чи справдились Ваші очікування?
• Чи справдилися Ваші очікування від ліцею? Я сказала б, що не те що справдилися, а перевершили. Тому що коли мені запропонували працювати в ліцеї, я була спантеличена й знервована. Дуже переймалася, чи відповідаю я вимогам ліцею, чи зможу працювати на такому високому рівні. Але коли потрапила в ліцей, то зрозуміла, що тут навчання навіть не головне. Головне - атмосфера. Усі підтримали, допомогли, були дуже доброзичливими, привітними - і відповідно працювати тут легко і, як виявилося, просто, незважаючи на те, що ставляться високі вимоги до викладання.