Закон України «Про академічну доброчесність»

Що таке академічна доброчесність?

У сучасній освіті дедалі важливішим стає не лише те, що ми знаємо, а й як ми здобуваємо ці знання. Саме тому поняття академічної доброчесності посідає особливе місце в навчальному процесі. Відповідно до законодавства України, академічна доброчесність — це сукупність цінностей, принципів і правил, яких мають дотримуватися всі учасники освітньої та наукової діяльності під час навчання, викладання й досліджень.

Простіше кажучи, це — бути чесним: не списувати, не привласнювати чужі ідеї, не замовляти роботи та не фальсифікувати результати. Але академічна доброчесність — це не лише про заборони. Це про повагу до себе, до інших і до результатів власної праці.

Закон про академічну доброчесність: навіщо він потрібен?

Коли Верховна Рада України ухвалила закон «Про академічну доброчесність», у суспільстві виникло природне запитання: це добре чи погано? Відповідь виявилася не такою простою. Для когось це — необхідний крок до очищення освіти й науки, для когось — надмірне втручання права у сферу етики.

Любов Терехова - випускниця нашого ліцею 2004 року, кандидатка філософських наук, експертка з академічної доброчесності. Тому її думка для нас важлива.

Верховна Рада України ухвалила закон "Про академічну доброчесність".

Мене запитали близькі люди: це добре чи погано?

На це питання не було простої відповіді. Якщо вистачить сил, намагатимуся зробити серію дописів з міркуваннями про «закон і благодать».

Для мене це дуже персональна справа, бо я була членкинею робочої групи законопроєкту з літа 2023. За два роки засідань, дискусій і аргументацій мені то хотілося, то не хотілося, щоб його врешті прийняли.

ЧИ ТРЕБА ЗАКОН?

Найскладніша проблема, яка зринала раз у раз під час обговорень: чи гаразд наскільки масштабно переносити академічну доброчесність у сферу права, коли їй належить бути у галузі етики професійної спільноти.

Тут самопроцитуюся з Путівника академічної доброчесності

(c. 12–14):

«У більшості країн академічна доброчесність і відповідальність за її порушення закріплена у внутрішніх документах закладів освіти. Україна мало не єдина країна, де вимогу дотримуватися академічної доброчесності в освітній діяльності зафіксували в законодавстві про освіту у 2017 році та поглибили у 2020 році, зробивши академічну доброчесність складовою системи забезпечення якості освіти. Чому так? Академічна культура українських університетів до Революції Гідності толерувала корупцію й недоброчесність. Норми моралі — прийнятного / неприйнятного — в академічному середовищі значним чином деформувалися. Без примусу закону зруйнувати стару культуру видавалося неможливим».

«З одного боку, наявність норми в законі робить дотримання академічної доброчесності обов'язковим для всіх учасників освітнього процесу, з іншого — може сприяти викривленому тлумаченню. Ідеться про випадки, коли порушники доброчесності апелюють до того, що якщо саме такий випадок не описано в законі, значить це не порушення. Прикладом такого парадокса є ситуація, коли суд спершу підтвердив хабарництво викладача, якому студент заплатив за дипломну роботу, а потім визнав право педагога заробляти інтелектуальною працею, проігнорувавши етичну сторону конфлікту — написання дипломної роботи за гроші замість свого студента»

Я цілком приймаю аргумент «проти» закону:

Академічна доброчесність — це сфера етики, а не права. Так і є.

За нормальних умов з цим мали б розбиратися академічні спільноти. За нормальних. Умов. Університети чогось не робили цього. На жаль. Школи не вважали, що їх це стосується. На жаль.

ЗАКОН ЯК НАСЛІДОК ІГНОРУВАННЯ ЕТИКИ

Згадаймо схожий конфлікт цінність/норма, який став законом.

Питання мови обслуговування — це також питання етики. Питання якою мовою проводити воркшоп — це також питання етики. Чогось, поки не прийняли закон про функціонування українською мови як державної, людям було глибоко все одно щодо цієї етики. Вона працювала тільки на користь російських мовців.

Два відомі журналісти, один з них цілий головред спокійнісінько собі проводили відкриті лекції російською в українських університетах для українських студентів чи педагогів, пояснюючи це тим, що так вони краще висловляться, що це буде бенефіт для аудиторії. І мені соромно згадати зараз, що я сиділа й думала: може, це зі мною щось не так, що мені хочеться, щоб він таки зробив над собою зусилля й говорив українською, хіба він не вміє?

Одна діджитал агенція наполегливо пояснювала нашому проєкту, що у соцмережах треба відповідати мовою клієнта. Пояснювала це нам російською, і при тому, що вся наша ініціативна група розмовляла українською, включаючи директора компанії, щось ні разу на жодній зустрічі діджитальщики не перейшла на мову клієнта — нас. Чи не відповіли українською в робочому чаті.

Скільки разів зі мною переходили на українську у Києві офіціанти, продавці, тренери до прийняття цього закону? Аж нуль разів. З 2004 по 2019 — зеро.

З 2019, року прийняття закону, я можу пригадати один чи два випадки, коли у сфері послуг починали не українською.

Якщо прийняття закону призведе до того, що більше учнів, студентів, педагогів, викладачів, освітян і батьків «почухаються» й змінять свою поведінку на краще, то хай буде закон.

То чи це добре, що прийняли закон про доброчесність?

Це нейтрально. Let it be. Усе залежатиме від нас, як завжди.

Що точно добре, і це мене приголомшило, якщо чесно: ніхто з народних депутатів не проголосував проти закону про доброчесність, чи не утримався. Як на мене, це ознака того, що депутати зрозуміли, що виступати відкрито проти доброчесності — зашквар.

Закон — це еластичний бинт на розтягнені зв'язки певної галузі етики. Є надія, що потреба у ньому відпаде згодом, коли пацієнт одужає.

Що саме врегульовує Закон?

Закон «Про академічну доброчесність» встановлює єдині комплексні правила для всієї системи освіти і науки — від школи до наукових установ. Він визначає єдине офіційне поняття академічної доброчесності як сукупності цінностей, принципів і правил, яких мають дотримуватися всі учасники академічної діяльності.

Базовими цінностями визначено чесність, довіру, повагу до авторства та гідності, справедливість, відповідальність, стійкість і рішучість у дотриманні доброчесних практик. Закон поширюється на навчальну діяльність, наукові дослідження, створення й публікацію академічних робіт, вступні випробування, конкурси, олімпіади, присудження ступенів і звань, а також на процедури забезпечення якості освіти.

Окремо в документі закріплено перелік порушень: плагіат, фабрикацію й фальсифікацію даних, приписування авторства, несамостійне виконання завдань, недоброчесне оцінювання, академічний саботаж, схиляння до порушень і навіть інституційні порушення з боку закладів освіти. Важливо, що результати, згенеровані комп'ютерними програмами, не вважаються авторськими, якщо факт їх використання не зазначено.

Закон також встановлює чіткі процедури розгляду порушень, гарантії для всіх сторін і можливість оскарження рішень. Передбачено різні санкції: для педагогів — від попереджень до звільнення й позбавлення звань, для студентів — від повторного виконання робіт до відрахування, а для закладів освіти — інституційні покарання, включно з втратою акредитації.

Путівник з академічної доброчесності: як дотримуватись закону в житті?

Якщо закон задає рамки, то Путівник з академічної доброчесності пояснює, як жити за цими правилами на практиці. У ньому багато уваги приділено тому, що доброчесність — це передусім особистий вибір. Людина може обрати легкий шлях списування або складніший, чесний шлях самостійної роботи.

Путівник наголошує: знання важливіші за оцінку. Бал у журналі — тимчасовий, а навички мислення, аналізу й аргументації залишаються на все життя. Коли учень списує, він позбавляє себе можливості навчитися.

Окрема увага приділяється плагіату. Він шкодить не лише освіті, а й самій людині, адже вбиває здатність мислити самостійно. Натомість путівник навчає, як правильно працювати з джерелами: цитувати, перефразовувати, вказувати авторів і створювати власний текст.

Такі поради можна застосовувати під час написання рефератів, участі в конкурсі МАН, інших конкурсах і проєктній діяльності.

Пропонуємо для використання:

Путівник з академічної доброчесності для позашкілля

Авторка: Любов Терехова – кандидатка філософських наук, експертка з академічної доброчесності, а також лекцію Любові Терехової