Від Палієвої гори до «Молодого театру»: творчий шлях Павла Дерев'янка

Павло Дерев'янко — білоцерківець, випускник ліцею, працівник у сфері ІТ, байкер, з 2024 року військовослужбовець бригади «АЗОВ». А поміж тим — ще й автор найпопулярнішої і, либонь, просто найкращої трилогії в сучасній українській літературі. Загальні тиражі його книг вимірюються десятками тисяч, кожна з частин трилогії «Літопис Сірого Ордену» вже пережила кілька перевидань, по автограф Дерев'янка вишиковуються довжелезні черги, а від сюжетів і стилю його творів у захваті просто всі — від серйозних літературних критиків на кшталт Ганни Улюри й аж до пересічних користувачів тіктоку. Чим же Павло Дерев'янко так вражає?

Павло Дерев'янко народився 1988 року в Білій Церкві, де вже в 2005 році закінчив наш ліцей. За його словами, жагу до читання йому прищепили батьки, котрі мали вдома велику бібліотеку. Тож не дивно, що з часом Павло Дерев'янко познайомився і з творчістю Толкіна, а саме це знайомство було доленосним.

Павла настільки захопив світ Середзем'я, що він навіть доєднався до активного на той час місцевого осередку толкіністів — субкультури рольовиків, які перевдягаються в персонажів «Володаря перснів» й розігрують між собою сцени із відповідних книг та екранізацій. Білоцерківські толкіністи збиралися тоді в «Олександрії», на Палієвій горі. Зрештою, приходили туди і скінхеди — затяті вороги неформалів усіх часів, — тож інколи битви там відбувалися не ігрові, а цілком справжні.

А як інакше? Де є ельфи, там є і орки; де є добро, там є і зло — при тому добро не завжди бере гору. До цієї істини Павло Дерев'янко повернеться вже пізніше, коли прописуватиме і власний фентезійний світ.

Далі — період пошуків себе: у 2009 році Павло Дерев'янко закінчує університет за спеціальністю перекладача з арабської мови, згодом волею випадку він опиняється у сфері ІТ, де працюватиме протягом 15 наступних років, але попри це в ньому все одно жевріє письменницька амбіція, зароджена ще читанням батьківської бібліотеки і любов'ю до фентезійних сюжетів. Тож у 2013 році Павло пробує цю амбіцію реалізувати й видає власними силами роман «Крук». Оскільки книга була випущена самвидавом у вкрай обмеженому тиражі, а також через невиписаність на той час авторського стилю цей літературний дебют лишився фактично непоміченим, чого не скажеш вже про наступну книгу Дерев'янка, котра й започаткувала його magnum opus — трилогію «Літопис Сірого Ордену».

«Аркан вовків»

Роман «Аркан вовків» з'явився у 2019 році і, за словами самого Павла, на написання цієї книги його надихнула прогулянка вздовж Андріївського узвозу в Києві під час прослуховування альбому Nokturnal Mortum. З цього вже можна зробити вичерпний висновок про концепцію й атмосферу Павлового задуму: Nokturnal Mortum — це гурт, що виконує музику в стилі блек-метал і фолк-метал, а отже, йдеться тут про заглибленість в народну міфологію і легендаріум, але й водночас про морок, пітьму, заледве не моторошність історії. Так і в «Аркані вовків»: елементи українського фольклору поєднуються тут із жанром темного фентезі, утворюючи надзвичайно продуктивну літературну історію.

Сюжет «Аркану вовків» розгортається в альтернативному XIX столітті. У цьому світі Богдан Хмельницький не підписав Березневі статті, тобто не вступив в союз із Московським царством, а тому Український Гетьманат існує досі. До того ж існує Гетьманат досить добре, бо ж на його обороні стоїть Сірий Орден — військова фракція, що складається з характерників, котрі можуть перетворюватися на вовків і мають інші надприродні здібності. Головний герой — молодий хлопець Северин Чорнововк, який разом з іншими своїми ровесниками (Пилипом Олефіром, Гнатом Бойком, Яремою Яровим і Савкою Деригорою) прагне доєднатися до Ордену, але для цього спершу мусить пройти випробування. Власне, саме про ці випробування й оповідає «Аркан вовків».

Те, що одразу підкуповує читачів у цій і подальших книгах Дерев'янка — відсутність шароварщини. Мовляв, це козацьке фентезі, але при тому тут геть нема зашарпаних і банальних образів на кшталт бравих гультіпак і пияків, які танцюють гопака в широких атласних шароварах, з голим торсом і оселедцем на голові. Хоча, якщо сказати по правді, то майже все вищеназване тут є (особливо в другій частині трилогії), але змальовано воно все ж без надміру і без сатири. Інакше кажучи, герої Дерев'янка — не пласкі картонні персонажі з народної естради або радянських фільмів, а звичайні (звісно, якщо не рахувати їхню здатність перетворюватися на вовків) люди зі своїми проблемами, брехнями, залежностями і помилками.

Але почати взагалі варто з того, що й сам Павло Дерев'янко вже неодноразово повторював: «Літопис Сірого Ордену» — не козацьке фентезі, бо ж ідеться тут не про козаків, а про характерників, які нагадують радше сердюків, тож і приплітати сюди асоціації з шароварними образами козаків нема чого.

«Аркан вовків» постав як типовий роман-дорослішання, до того ж із доволі прозорою схемою: п'ятеро юнаків репрезентують різні регіони України, з яких вони походять, і хоч між ними виникає чимало суперечок (ба навіть бійок), вони все ж мусять стати командою, об'єднатися заради спільної мети, разом подолати випробування і, зрештою, пройти всі обряди ініціації, подорослішати — метафора цілком зрозуміла.

«Тенета війни» та «Пісня дібров»

Натомість продовження трилогії, роман «Тенета війни», що вийшов у 2020 році, вже відповідає визначенню темного фентезі: тут травмовані війною свідомість і тіло, політичні інтриги, зради, трагічні смерті й відсутність гепі-енду. А заключна книга серії «Пісня дібров», яка побачила світ 2022 року, взагалі посягає на вибудовування цілої онтологічної системи художнього світу — бо ж світ цей, виявляється, не один-єдиний.

Важливий нюанс: останній роман трилогії Павло Дерев'янко дописав 23 лютого 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення — та при тому всі три книги серії аж ніяк не оминають реалії російсько-української війни. Це помітно на багатьох рівнях: від авторських присвят захисникам України і цілком впізнаваних тем ПТСР й аж до візуальних паралелей, адже головні символи характерників у «Літописі Сірого Ордену» — вовк, черес (широкий шкіряний пояс) із трьома пряжками, секретна військова служба — повністю повторюють концепцію та емблему Сил спеціальних операцій України.

І це вкотре розвінчує закиди критиканів жанру, мовляв, фентезі годиться лиш для ескапізму, для тимчасової втечі із загроженої реальності у вигаданий світ. Річ у тім, що світ Павла Дерев'янка, хоч він нібито й альтернативний, насправді має безліч спільного із нашою реальністю — це радше художній спосіб цю реальність осмислити й пояснити. І варто визнати, що Павлові Дерев'янку це вдається неабияк добре, бо ж у цій трилогії він розкривається як неймовірний письменник.

Ідеться не лише про цікавий ракурс, який Дерев'янко обирає для своїх романів, а й про деталізованість світу, який він прописує: країни, фракції, союзи, передісторії — все це закладено у фундамент лору настільки скрупульозно, що про сам тільки Дерев'янків світ кортить дізнатися якомога більше. І, звісно ж, ці романи просто майстерно написані: від сугестивного, оповитого мороком стилю письма й аж до чи не найчуттєвіших сексуальних сцен в сучасній українській літературі. Одне слово, «Літопис Сірого Ордену» — направду феномен, тож не дивно, що він здобув настільки шалену прихильність читачів.

Шлях до популярності

Власне, свою популярність трилогія почала здобувати ще з 2019 року, коли у видавництві «Дім Химер» вийшла перша її частина. Невдовзі Павло Дерев'янко навіть вирушив на своєму байку в цілий тур Україною, презентуючи книгу в різних містах. Але ще більше на трилогію звернули увагу вже після 2022 року, коли з'явилася її заключна книга і коли попит на фентезі в українському літературному світі непомірно зріс.

Багато хто порівнював «Літопис Сірого Ордену» із сагою «Відьмака» Анджея Сапковського чи «Піснею льоду та полум'я» Джорджа Мартіна, але не вірте таким припущенням: книги Дерев'янка кращі, щонайменше з тієї причини, шо вони — про наше, а тому — впізнаване, але також вони глибші, цікавіші, стильніші, емоційніші.

Мабуть, саме це читачі й відчули і тому так вподобали «Літопис Сірого Ордену», який нині є, мабуть, найбільш успішним українським фентезі й, імовірно, найпопулярнішою трилогією сучасної української літератури взагалі.

Після скандалу, що виник довкола засновника видавництва «Дім Химер» Влада Сорда, у 2023 році Павло Дерев'янко розірвав із ними авторський контракт, а вже в 2025 році у «Видавництві Старого Лева» вийшли перевидання «Літопису» — надзвичайно гарні, з ілюстраціями, з кольоровими зрізами й матовими обкладинками із тисненням, — і це запустило новий виток популярності.

Нові перевидання одразу з'явилися із тиражами, що аж вдесятеро перевищували початкові тиражі в 2019 році, тож це дозволило дізнатися про книги значно більшій кількості читачів. Таким чином 2025 рік став для Павла Дерев'янка проривним: два книжкові фестивалі, на яких доводилося відстояти чималу чергу, аби отримати автограф автора, безліч схвальних відгуків у соцмережах, участь Дерев'янка в різноманітних шоу на ютубі, власний творчий вечір у «Молодому театрі»…

Усе це ставить трилогію «Літопис Сірого Ордену» в ряд найбільших українських бестселерів і лонгселерів, а самого Павла Дерев'янка — в ряд найуспішніших і найпродуктивніших письменників.

Служба в АЗОВі та нові твори

У 2024 році Павло Дерев'янко доєднався до бригади «АЗОВ», де служить і нині. Як каже сам Павло, через активну залученість у діяльність бригади й участь у бойових діях він не має часу на написання довгих романів, через що він переключився на коротший жанр — оповідання.

За останні роки коротка проза Павла Дерев'янка вже з'являлася в антологіях «Нічний сеанс» і «Змієві вали», а нещодавно письменник здобув стипендію від PEN Ukraine на видання цілої збірки своїх оповідань, на яку ми з нетерпінням чекаємо.

Але в короткій прозі Павло Дерев'янко все ще зберігає головну свою творчу інтенцію — писати саме альтернативні жанри, головним чином фентезі, адже, як каже Павло, він у письмі любить саме фантазувати, вигадувати, створювати нові світи, а не переповідати вже наявне.