Федір Рудий — воїн і поет

Скільки разів ми чули фразу, що під час війни мистецтво мовчить? Що коли гримлять гармати, творчість має відійти на задній план, поступавшись місцем зброї? Наш сьогоднішній герой — Федір Рудий (військовий позивний «Автор») — довів, що навіть у найтяжчих випробуваннях людський дух здатний народжувати глибоке, чесне та високе мистецтво. Це сучасний український поет, прозаїк, та воїн Сил Оборони України, чиє слово звучить гучніше за ворожу артилерію.

Народився наший герой у місті Бровари, на Київщині. Коли ворог прийшов нищити нашу країну, він не став ховатися, а взяв до рук зброю і пішов у самісіньке пекло — у піхоту 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. За його плечима — надважкі бої на Донеччині, оборона Вугледара, поранення та заслужена бригадна відзнака «За оборону Вугледара». Сьогодні він продовжує виконувати бойові завдання на Запорізькому напрямку, але водночас залишається Творцем із великої літери.

Про власне рішення мобілізуватися та роль письменника в сучасному війську Федір говорить відверто й без удаваного пафосу. Під час однієї із зустрічей у Національному музеї історії України у Другій світовій війні він зізнався, що цей крок був складним, але правильним: «Поети і письменники – це особистості, думки яких впливають на суспільство, на його громадську думку. Письменники під час війни мають також бути разом із своєю армією. І тільки тим, хто не злякався, в майбутньому не буде за себе соромно». Для нього служба — це не просто обов'язок, а можливість говорити правду, яку неможливо побачити здалеку. Поет переконаний, що описувати унікальну мілітарну культуру й передавати реальний фронтовий досвід можна лише зсередини, перебуваючи безпосередньо на фронті. Саме фронтові переживання стали джерелом глибокої, чесної і пронизливої лірики.

Федір Рудий відомий насамперед як автор мілітарної поезії, у якій поєднуються документальна точність і емоційна напруга. Його збірка «Позиція. Поезія звідти», яка вийшла у 2026 році, присвячується захисникам і захисницям України.

Присвячується захисникам і захисницям України.Усім, хто тримав і тримає свої позиції.Честь.УДК 821.161.2’06-1:355.48(477)’’2022/…’’P88P88Федір РудийПозиція. Поезія звідти; Федір Рудий — Львів: Видавництво 333,2026. — 176 с.ISBN 978-617-8056-68-1«Позиція» Федора Рудого — це гранично чесна й прониклива збіркапоезій про будні українського військового, про те, що їх наповнює, безприкрас і пафосу. Тут смерть, яка зовсім поруч, і Дім — саме з великоїлітери — про який мріється або згадується в короткі миті затишшя. А це —це втілена у слова пам’ять про місця, що попри всі зусилля таки потрапи-ли під окупацію, і побратимів, які поклали свої життя на захист цієї землі.УДК 821.161.2’06-1:355.48(477)’’2022/…’’© Федір Рудий, текст, ілюстрації, 2025© Дмитро Подолянчук, макет,дизайн обкладинки, 2025© Видавництво 333, 2026Усі права застережено.ISBN 978-617-8056-68-1

Книга стала важливим свідченням життя на передовій, адже більшість текстів написані безпосередньо на позиціях поблизу Вугледара. Це проникливі вірші про дні і ночі українського воїна, про те, що їх наповнює, без прикрас, іноді дуже натуралістично. Тут пам’ять про побратимів, які поклали свої життя на захист української землі. І трепетна мрія про Великий День.

День, коли

І настане день коли під подолом тиші будуть грітися наші душі як сліпі кошенята народжені в безкінечних траншеях лютого

буде світло і буде Слово буде сповідь суха як скибка зачерствілого хліба болю буде вечір і буде ранок згустки ночі в бляшаній чашці та відлуння бою яке розтане коли чисте від крові завтра насипатиме повні баули часу ………………………………. і заваримо чорний чай у іржавих бляшаних чашках щоб посходились всі свої безіменні і незабуті кого знали по позивних і у тиші серед мовчання білим шумом як перший сніг будуть линути голоси тих хто залишився тут назавжди

— Федір Рудий

Його поезія перекладена багатьма мовами світу – від англійської до грецької, що свідчить про міжнародне визнання. Рудий не лише пише, а й ілюструє власні книги, використовуючи незвичні техніки, зокрема малюнки, створені за допомогою кави, що додає його роботам особливої символічності.

ПозиціяМалюнкиМАЛЮНКИФедора РудогоФЕДОРАРУДОГОРозділ IIIУламкиУЛАМКИстарого життяСТАРОГОЖИТТЯРозділ IVОдин накатОДИННАКАТокопного гуморуОКОПНОГОГУМОРУРозділ VIIСмерть співаєСМЕРТЬСПІВАЄколисковуКОЛИСКОВУ

Історія Федора Рудого — це не просто біографія одного солдата чи поета, а дзеркало нашого часу, українське мистецтво не мовчить, воно стає зброєю. Його приклад вчить нас, що для внутрішньої свободи й творчості немає виправдань чи перешкод — якщо тобі є що сказати, ти знайдеш спосіб написати вірш у сирому бліндажі й намалювати картину волонтерською кавою. Це доказ того, що щира правда завжди пробиває собі шлях до людських сердець. Справжня мудрість сьогодні — це залишатися людиною, митцем і борцем попри все на світі, творячи історію власною кров'ю, чорнилом та сталлю.

Федір Рудий. Поет, прозаїк, художник. Народився у місті Бровари на Київщині. Автор поетичної збірки «Після осені» і роману «Ковчег залишає пристань». Служив у піхоті 72 ОМБр (2023–2024 рр), був поранений. Нагороджений бригадною відзнакою «За оборону Вугледара». Переможець конкурсу короткої воєнної прози пам’яті Василя Паламарчука та призер конкурсів воєнної літератури «4.5.0» та воєнної поезії пам’яті Гліба Бабіча. Вірші перекладені англійською, французькою, німецькою, хорватською, литовською і грецькою мовами.

Колись я вирішив, що більше не писатиму віршів. Але на війні стало очевидним, що деякі стани, досвіди й сенси можна описати лише в поетичній формі. І що інколи творчість — єдиний спосіб зберегти себе серед болю, відчаю, втрат. Більшість текстів цієї збірки написані на одній з піхотних позицій поблизу міста Вугледар. Тоді ж я начитав деякі з них на відео (ви можете переглянути їх за QR-кодами). Пізніше, вже у Краматорську, за допомогою пензля, чорної ручки і банки розчинної волонтерської кави, з’явилися й ілюстрації до книги. Така техніка видалася мені символічною, адже їхній колір нагадує легендарну донецьку глину і пахне спогадами про моменти затишшя, коли замерзлими пальцями стискаєш бляшану чашку з гарячим напоєм, коли, попри все, хочеш жити, і знаходиш прекрасне навіть на війні. Мені хотілося зберегти це відчуття.